Моє львівство

  Кажуть: "Як зустрінеш Новий рік, так його й проведеш!". Тому вирішив встановити у новорічну ніч таки собі маркери, крейдяні кола та наріжні камені, якіх варто триматися цілий рік: це -  мова, патріотизм, державність, культура, історія, Європа. Та ще особисте: бруківка, кава, леви та левчики... На гламурястих київських вулицях таке, поки що,  не дуже вкоренилося, тому, хоч на день - до коханого Львова!
Попри передноворічний безлад, додатковий потяг виявився теплим, негамірним та затішним. Мені, взагалі, щастить з львівськими потягами: завжди вони затишні та їдуть, куди треба.

Сніг за вагонним вікном                

Все ближче та ближче до Львова

Каву несе провідник                      

Вперше їду львівським потягом вдень, тому роздивляюсь краєвиди: засніжені ліси, горби, будиночки, станції та різні колійові споруди, котрі бачиш тільки з вікна потягу й значення яких для непосвяченого невідоме. Згадується оповідання якогось чеського письменника, як  мешканці містечка шукали, звідки місцева божевільна дівчина приносить дивні, невідомі квіти, аж потім з`ясувалося, що ростуть вони собі біля будиночка колійового обхідника, до якого дороги немає, а по колії ніхто не міг підійти, бо стояв знак "По коліях ходити заборонено!". Ніхто й не ходив, укупі з поліціянтами. Дівчина ж просто не вміла читати. Попри химерність та гумор ситуації викликає повагу європейське ставлення до закону. Чого й нам усім бажаю!  
Але потяг вже заїхав під шклянй дах львівського двірця. "Вітаю пана у Львові!" - каже провідник біля дверей вагона, мабуть, зауваживши мою блаженно-посміхнену пику. "Дякую! Слава Україні!" - відповідаю йому. "Героям слава!" - відказує провідник. Львів, все ж таки!
6-й трамвай везе звичним маршрутом повз костел Ельжбети, Святого Юра, Львівську Оперу до Краківської. Чудові львівські вулиці зимовим вечором, коли так тепло світять вогники каварень та магазинчиків, а на Ринку над усім височить вежа Ратуші, підсвічена блакитним та жовтим. Але іноді полюбляю пройтись дещо пізніше, коли вулиці майже порожні й освітлені, зазвичай, одним рядком ліхтарів; вони нібіто кажуть: "Давайте, добродію, додому, де на Вас чекають теплі кахлі п`єци й книжка біля фотеля й кавник... ми вам підсвітимо на львівських бруках, та щоб браму відчинити... день - для роботи, перемовин та зустрічей на каві, вечір - для родинного затишку!"                                                  За годину - Новий рік. Піднімаємось на Високий Замок, людей дуже багато, спостерігаємо, як весь Львів розцвітає вогнями фейєрверків, всі поздоровляють один одного з Новим роком, хтось починає Державний Гімн, нарід підхоплює, потім співаємо повстанських пісень...Чудово! Нічними вулицями - додому, до гарячої п`єци, смаколиків на столі, кавника... Тільки телевізора так ніхто й не здогадався ввімкнути й "Стариє пєсьні а главнам" та "Аганькі" десь у хвилях ефіру зійшли на пси, не добравшись до нас. Назавтра були прогулянки Львовом, улюблені каварні : "Вірменка" та "Краківчанка", купівля додому  львівської "Галки" та найсмачнішої у світі ковбаси у "Родинній ковбасці" й знов потяг, до свого Києва. До зустрічі, Львове!